На мою думку, життя можна порівняти із днем. Так, із звичайнісіньким днем сьогодення; “світанок” схожий на народження, новий погляд на світ, “ранок” – на дитинство та юнацтво, “день” – доросле життя, “вечір” – старість.
Зараз ми переживаємо лише ранок нашого життя і ніхто з нас не знає , що буде далі , яку погоду приготує безхмарне небо і який вітер скуйовдить тобі волосся. Звісно, з тим, що приготувала кожному із нас авантюристка – доля сперечатись складно і хай неможливо та можна примусити власними зусиллями цю «примхливу даму» змінити своє рішення на свою користь.
І тут важливо зрозуміти, що перший крок в доросле життя ти робиш із вибором професії; це повинно бути власне рішення. Батьків треба прислухатися, адже вони рідні люди , які бажають найкращого, але головний вибір повинен стояти за тобою.
Тому що життя за тебе ніхто інший не проживе! В ньому є і будуть дорогі рідні люди, кохані, прості перехожі …. Так, вони є частинкою твоєї душі й думок, але про свої вподобання краще не забувати, бо без цього життя приноситиме багато протиріч та ненависті.
У вирі сучасного життя дуже легко: загубитися в прагненнях, просто хотіти і нічого не робити, знаходитись в постійних пошуках свого захоплення. І якщо це з вами сталось , то треба сказати собі «СТОП! Досить з мене цієї каші!!»
Щоб з цим впоратись потрібно розібратись у собі. Більшість психологів та книжок вчать писати на папірцю з однієї сторони недоліки, а з іншої переваги хвилюючого питання стосовно себе; пильно проаналізувати ситуацію, що виникла всередині. Та мені здається, що не треба все так ускладнювати. Досить просто сісти і на самоті обдумати своє положення.
Було б добре, щоб це було улюблене місце, яке заспокоює думки. Наприклад, донедавна я губилась у власному житті: сьогодні мені хотілось серйозно співати, завтра – я думаю над кар’єрою архітектора, а післязавтра мені взагалі нічого не хочеться і весь світ набрид.
Такий настрій переслідував мене декілька років. Я, навіть, помилково обрала не ту професію. Не хочу сказати, що мені вона зовсім не до вподоби….просто не для мене. Так от, одного вечора, сидячи на підвіконні і вдивляючись у зоряні лабіринти, я збагнула, що за все хапатись одразу неможливо. Дійсно чудовий спеціаліст своєї справи повинен цікавитись нею глибоко до найменших дрібничок і лиш тоді професійне майбутнє може стати успішним.
І тому стало ясно, професію доведеться міняти. Тепер сиджу і виправляю свої ж помилки, готуюсь вступати до омріяного вузу. Головне в цьому вчасно зрозуміти чого ти хочеш, бо потім буде важко все виправити. Не треба лінуватись, робити поспішних висновків. Жодна професія в світі не буває легкою! Зажди на дорозі будуть зустрічатись перешкоди, але якщо є нестримне бажання чогось досягти , то в кінці чекатиме перемога.
Головне не опускати руки і прагнути стати кращим, навчитись чомусь і бути ЛЮДИНОЮ. “Лінощі визнання не принесуть!” – простий вислів, але сильний стимул. То ж уперед!
