teenbloog

photo credit: c@rljones

Де знайти себе?

Впевнена, що це питання турбує Вас так само як і мене. Блукаючи дорогами власного життя, дуже часто шкодую про те, що не маю схематичної карти, що доводиться шукати знаки у безглуздих речах: у словах незнайомої людини, у перегляді гороскопів і т.д. Там я намагаюся знайти прихований кимось або чимось, саме для мене,  зміст. Адже так не хочеться визнавати хаотичність  нашого світу, відсутність в ньому місця для мене.

Розділяю Ваші почуття безсилля та безпорадності перед Всесвітом, але зовсім не збираюся віддавати цим хвилюванням всю свою душу, чого і Вам не раджу. Варто, серед усієї цієї пітьми, шукати іскру. Вона може ховатися будь-де і прийти у Ваше серце несподівано. Чи прочитана книга дасть її Вам,чи очі дорогої людини,чи почуття,які раптово прокинуться всередині. Ви обов’язково відчуєте зміни.

Дозвольте цьому вогнику розгорітися у величезне яскраве полум’я, дозвольте бути Вашим орієнтиром. Так Вашій долі та щастю буде легше знайти Вас серед навколишніх сутінок. Відпустіть свій страх із серця, як птаху із зачиненої клітки, нехай вона покине Вас. Замість неї, дозвольте  там процвітати любові, щастю та душевному теплу, спокою.

Знайте, що йти до цього всього буде нелегко, але, під кінець, Ви зрозумієте – саме цей шлях зробив Вас тим, ким Ви є, він і є нагорода. Та щоб ненароком не заблукати на заплутаних стежках – слухайте себе, свій голос і, головне, вірте у свої сили, у свою значущість.

Сподіваюся, Ви якнайскоріше знайдете оті іскри і розпалите їх так,щоб Вас було видно аж із космосу!

Чи доводилось вам втрачати близьку вам людину? І під словом втрачати я маю на увазі, саме втрачати назавжди. Особисто я надіюсь, що у вас такого ніколи не траплялося, і сподіваюсь не трапиться.

Мені довелося втратити батька. І я знаю як це відчувати нестерпну біль і не розуміти що робити далі. Цією статтею я хочу допомогти тим хто опинився у цій самій ситуації і не знає що робити далі.

Передати стан людини яка втратила близьку людину не можливо. Нестерпний біль, нерозуміння світу, заперечення всього, байдужість до життя, повна відсутність віри у щасливе майбутнє. І що робити? Я безліч разів ставила перед собою це питання – ЩО РОБИТИ? І кожен раз відповідь була інакшою.

• Багато хто не знає як себе вести при людях. У старі часи було прийнято що родина померлого повинна ходити у чорному і виражати свій смуток. На сьогодні, хочу тобі сказати, це вже застаріло. Запам’ятай, ти повинен вести себе так, і одягатися так як тобі комфортно! Зрозумій що людині яка померла, найменше хочеться бачити те як ти страждаєш. Говори з людьми так як тобі хочеться. Якщо хочеш поговорити про це – говори, якщо ні – то ні. І не думай про те що подумають люди. Це не важливо.
• Дай собі час оговтатись. Не вимагай від себе неможливого. У тебе сталося горе, і тобі потрібен час, як найменше зрозуміти це.
• Згадай про те, що не лише ти втратив цю людину. Намагайся спілкуватися і підтримувати людей які опинилися у тій самій ситуації що і ти.
• Не звинувачуй себе ні у чому. Повір,та людина пробачила тебе, що б ти не зробив. І за що не встиг попросити вибачення.
• Це мабуть зрозуміє лише той, хто був у цій ситуації. Ти можеш поговорити з цією людиною. Можеш про себе, або пошепки. Можеш навіть і у голос. Він чи вона почує тебе. І повір тобі стане легше.
• Багато хто каже що не можна слухати музику. Але знаєш – я слухала, бо мені так було легше. Роби так щоб якомога легше пережити це. І не слухай нікого.
• На рахунок сліз, це особиста справа кожного. Повторюсь – вирішуй сам.

З часом рани загоюються, перестають пекти. Але вони ніколи не зникають. І іноді вони починають боліти ще сильніше. І що робити тобі? Я навіть і не знаю.

Треба мабуть зрозуміти що все робиться для чогось. І повірити що так треба. Що так мало статися. І головне вірити що тій людині зараз не боляче і їй добре.

Такі ситуації роблять нас сильнішими. Але ми хочемо кричати від того що не такою ціною ми хотіли подорослішати, не такою ціною стати сильнішими. Так не мало статися, але сталось. Потрібно знайти в собі сили прийняти і змиритися.

Ти можеш говорити про це з рідними, друзями, або коханими. І ти повинен мати хоч когось з ким можеш поділитися думками та переживаннями, інакше ти просто закриєшся у собі, а відкритися буде дуже тяжко.

Якщо ви хочете поговорити про це зі мною, буду рада підтримати і допомогти.

photo credit: @dino

І ще одна порція історій:

СВЯТІСТЬ СПРАВЖНЬОГО МОМЕНТУ

Одного дня Будду запитали: «Що робить людину святою?»

Він відповів: «Кожну година ділиться на певну кількість секунд, а кожна секунда – на певну кількість доль. Той, хто здатний повністю перебувати в кожній частці секунди, і є святий».

Одного японського воїна узяли в полон і ув’язнили. Всю ніч він не міг стулити очей, оскільки був переконаний, що вранці його піддадуть тортурам. Тут він пригадав слова свого Майстра: «Завтра не існує. Єдина реальність – це сьогодення».

Усвідомивши це, воїн тут же заснув. Людина, що звільнилася від лещат майбутнього, подібна до пташки в піднебінні або лілії в полі: жодних переживань про завтрашній день. Повне занурення в сьогодення. Ось що таке святість!

ДЗВОНИ ХРАМУ

На острові побудували храм з тисячею дзвонів. Дзвони, великі і малі, були прикрашені кращими майстрами світу. У сильну негоду, коли дув ураганний вітер, дзвін всіх дзвонів зливався в єдину симфонію і приводив в захват серце кожної людини. Пройшло багато століть, і острів занурився в океан. З ним під воду пішли і дзвони.

Стародавня легенда свідчить, що дзвони продовжували невпинно дзвонити, за бажання їх міг чути кожен. Натхненний легендою, один молодий хлопець відправився за тисячу миль послухати цей дзвін. Дні безперервно він сидів на березі океану, вдивляючись у бік острова, що потонув, і напружено вслухувався. Але він чув лише шум прибою.

Хлопець прагнув не обертати на нього жодної уваги, але безрезультатно: здавалося, цей шум заповнив весь світ. Так продовжувалося декілька тижнів. Всякий раз, коли його охоплював смуток, він ходив слухати сільських мудреців, з благоговінням тих, що віщали про таємничу легенду.

У його серці знов спалахувала надія, щоб…. знову загаснути після декількох тижнів безплідних спроб почути заповітний дзвін. Врешті-решт, хлопець вирішив відмовитися від своєї затії.

Можливо, йому і не призначено було почути музику дзвонів. Можливо, це була лише красива легенда. У цей останній день він відправився на берег, щоб попрощатися з океаном, з піднебінням, вітром і кокосовими пальмами. Він ліг на пісок і вперше прислухався до шуму прибою. Незабаром звуки моря так поглинули його, що хлопець вже майже не усвідомлював себе: він розчинився в глибокій тиші. І раптом в цій тиші він почув  дзвін від дзвонів!

Ніжний дзвін маленького дзвону, а за ним ще один, і ще, і ще… поки музика тисячі дзвонів не злилася в єдину гармонію, а серце хлопця не затрепетало в захопленому екстазі. Хочете почути дзвін дзвонів? Просто слухайте море. Хочете побачити Бога? Просто дивіться на світ довкола. (продовження…)

photo credit: Rose_Zhang

Привіт всім,я думаю у Вас зараз хороший настрій. Мені радісно коли радісно комусь.

Якось я подумала що хочу почитати щось таке маленьке і цікаве. І ось нарешті після довгого копирсання в неті я знайшла таку книжку під назвою “Для чого співає пташка?”-Ентоні де Мелло. Думаю Вам буде цікаво дізнатись про що вона. Так от, я вибрала ті притчі, які мені найбільше сподобались:

У ПОШУКАХ ВІСЛЮКА

Жителі села не на жарт стривожились коли побачили чоловіка,що мчався верхи на віслюкові по сільській вулиці.

- Куди ти так мчиш? – крикнули вони йому.
- Шукаю свого віслюка,-відповів дивак проносячись мимо.

Говорять, одного дня дзенський майстер Ріндзай намагався знайти своє тіло. Це видовище принесло величезне задоволення його непросвітленим учням. Інколи доводиться зустрічати людей, які говорять, що шукають Бога!)

ДУРНА РИБКА

- Даруйте, – запитала якось маленька рибка у великої, – а Ви не знаєте, де знайти океан?
- Океан там, де ти зараз знаходишся, – відповіла велика риба.
- Прямо тут? Але ж це просто вода. А я хочу знайти саме океан, – розчаровано зітхнула рибка і попливла шукати де-небудь ще.

-Нічого не шукай, маленька рибка. Шукати тобі нічого. Потрібно лише одне – дивитися.

ЧУЄШ, ЯК СПІВАЄ ПТАШКА?

Індуїзм дає величний опис відношення Бога до Всесвіту. Бог «танцює» Всесвіт. Він – Танцівник, Всесвіт — його Танець. Танець і танцівник – не одне і те ж, але вони не існують окремо один від одного. Танець не понесеш в коробці додому, якщо він тобі сподобався.

Як тільки танцівник припиняє танцювати, танець вмирає. У пошуках Бога ми надто багато думаємо, надто багато роздумуємо, надто багато говоримо. Навіть бачивши цей танець, який ми називаємо Всесвітом,ми постійно думаємо, говоримо (з іншими і з собою), міркуємо, аналізуємо, філософствуємо. Слова… Шум…

Занурся в безмовність і споглядай Танець. Просто дивися: зірка, квітка, аркуш, що в’яне, пташка, камінь… підійде будь-який фрагмент цього Танцю. Дивися. Слухай. Нюхай. Торкайся. Пробуй на смак. І, цілком можливо, незабаром ти побачиш і Його – Самого Танцівника!

Учень постійно скаржився Майстрові:

- Ти ховаєш від мене велику таємницю дзен.   Він ніяк не хотів приймати пояснення Майстра.

Одного дня вони йшли через горб і почули спів пташки.

- Чуєш, як співає пташка? – запитав Майстер.
- Чую, – відповів учень.
- Тепер ти віриш, що я від тебе нічого не ховаю?
- Так. Якщо ти дійсно почув спів пташки, якщо ти дійсно побачив дерево… ти вже все знаєш. Не потрібно жодних слів, жодних концепцій.
- Що-що? Що ти говориш?
- Ти чув сотні пташок і бачив сотні дерев? Постій! А чи бачив ти дерево? Якщо ти дивишся на дерево і бачиш дерево, це ще не означає, що ти побачив його по-справжньому. Коли дивишся на дерево і бачиш диво – лише тоді ти дійсно бачиш його! Чи відчував ти коли-небудь тиху радість від співу пташки? ! (продовження…)

Знаєте, що я хочу вам сказати?  Цінуйте життя!!! Я б закричала про це на весь світ, написала б на кожному стовпі, на кожному будинку, а якщо б змогла – у кожного в серці… Цінуйте життя!

Як часто ми витрачаємо неоціненні хвилинки на пусті образи, слова,  погані вчинки, заздрощі, які нічого не варті, навіть не замислюючись над тим, що життя настільки коротке, наскільки маленька піщинка в безмежній пустелі, як краплинка в океані Всесвіту…

Я зрозуміла наскільки великий скарб маю після того, як вижила в страшній аварії. Я усвідомила, який дорогоцінний шанс мені даровано долею! Зараз я з упевненістю можу сказати:

Живіть кожен день, як останній.

Залишайтесь оптимістами. Пам’ятайте, що ваші  думки творять майбутнє. Будда сказав: ” Всі ми – результат наших думок”, тому ніколи не скаржтеся на  життя, будьте щасливими при будь – яких обставинах.

Ніколи не втрачайте надію. Вірте в себе та вірте в краще.

Не витрачайте час на речі, які не приносять вам задоволення.

Не витрачайте час на людей, які вам не приємні. Не намагайтеся переробити їх, вам все одно це ніколи не вдасться.

Цінуйте кожну мить, проведену з вашими близькими. Пам’ятайте, що вони не вічні.

Любіть життя! Любіть себе! Любіть кожну людину, яку ви зустрінете на своєму життєвому шляху. І ви перетворите буденність на свято.)))