Ти загубив контроль над собою і дивуєшся чому це сталося? У тебе були дні коли ти відчував дуже сильну злість на когось чи гнівався через якісь обставини, через що мав неприємності та відчував себе погано?

Причиною цього може бути твоє тіло, яке зараз активно перебудовується. Усі ті гормони про, які ти так часто чув, впливають на твій настрій та емоції. Також це може бути викликано стресом. Люди, які знаходяться під великим тиском та часто відчувають нервове навантаження набагато частіше можуть втрачати контроль над своїми емоціями та ставати агресивними. Твоя особистість та твій характер також мають свою роль. Якщо ти імпульсивна людина, та завжди гостро переживаєш свої емоції, ти більш схильний до агресивності ніж інші люди. Також це може бути частиною твоєї моделі поведінки. Тобто, можливо, у тебе в сім’ї є люди, які часто вибухають від емоцій, коли вони розлючені чи злі на когось, а ми дуже часто, хочемо цього чи ні, схожі на своїх батьків.

Не має значення, що є основною причиною твоєї агресивності одна річ є незаперечною, ти та і всі ми іноді відчуваємо різкий спалах ненависті чи гніву та починаємо вести себе агресивно. Злість це нормальна емоція, і нема нічого дурного в тому, що ми іноді гніваємося, має значення те як ми поводимося та як керуємо цим, якщо взагалі керуємо.

Інструменти для керування дратівливістю: самосвідомість та самоконтроль

Гнів -  це дуже сильна емоція, тому керувати ним досить важка задача. Потрібно мати велике самовладання та самоконтроль. Ці навички потребують часу для розвивання.

Самосвідомість: це спроможність зрозуміти, що ти відчуваєш і про що думаєш та чому. Маленькі діти, ще не усвідомлюють, що вони відчувають, вони це проявляють тільки у своїй поведінці. Саме тому вони часто кричать та плачуть чи махають руками, коли роздратовані.

Підлітки чітко усвідомлюють свої почуття, вони мають чітко сформовану самосвідомість. Тому коли та відчуваєш гнів, потрібен лише момент для того щоб усвідомити, що ти думаєш та відчуваєш.

Самоконтроль: це всі твої роздуми про ситуацію до того, як ти почнеш діяти. Це займає лише пару секунд чи хвилин між тим як ти відчув сильну емоцію і відреагував на неї.

Разом самосвідомість та самоконтроль дають тобі більший вибір дій реагування, коли ти відчуваєш такі сильні емоції як гнів та роздратування.

Бути готовим до змін

Рішення мати контроль над своїм гнівом, замість того, щоб завжди невпинно піддаватися йому, означає добре переглянути моделі поведінки, якими ти керувався коли був не в собі.

Ти підвищуєш голос, не контролюєш свої рухи, можеш говорити непристойні слова та ображати людей чи взагалі відразу кидаєшся у бійку або кидаєшся чимось у інших людей?

Для більшості людей хто має запальний характер, така реакція, яка була описана вище, це зовсім не те, що вони насправді хочуть. Пізніше вони соромляться своєї поведінки і думають, що насправді вона не відображає їх прагнень та цілей, а є лише хвилинним емоційним спалахом.

Кожен може змінитися потрібно мати лише бажання. Якщо ти хочеш щось змінити у своїй поведінці під час гніву, думає про те, що ти з цього отримаєш. Ти станеш себе більше поважати? Ти будеш отримувати більше поваги від інших людей? Ти не будеш так часто відчувати себе роздратованим та розчарованим в чомусь? Ти отримаєш більш спокійне життя?

Запам’ятай чому саме ти хочеш змін у собі, це дуже тобі допоможе. Також нагадуй собі, що зміни потребують часу, практики та терпіння. Ти не змінишся відразу. Керування своїм гнівом – це розвиток нових навичок та вмінь. Як з будь якою з навичок, як гра в футбол чи вміння грати на піаніно, потрібно весь час практикуватися та вдосконалюватися.

5 кроків, які допоможуть тобі керувати своїм гнівом

Якщо щось змусило тебе відчувати гнів, то цей підхід допоможе тобі керувати своєю реакцією на події. Цей підхід заставляє тебе розв’язати проблему, тому, що все починається саме з проблеми – ти починаєш страшенно гніватися. Далі ти зважуєш свої рішення і вирішуєш, що ж ти будеш робити.

Кожен крок включає завдання собі кількох запитань, потім відповідь на них, яка базується на своїй специфічній ситуації, вирішує вектор твоїх дій. Розглянемо приклад, ти запланував піти з друзями в кіно, але твої батьки заставляють тебе спершу прибрати свою кімнату. Ти починаєш сердитися…

Ось, що потрібно зробити:

1. Встанови в чому проблема (самосвідомість).

Запитай себе: Через що я сердитий? Що я відчуваю і чому? Ти можеш це зробити подумки чи вголос, але головне, що відповідь повинна бути чіткою та прозорою. Наприклад: «Я сердитий через те, що батьки не відпускають мене з друзями у кіно поки, я не приберу свою кімнату. Це несправедливо!» Ти відчуваєш злість, ти гніваєшся через те, що ти не зможеш піти на новий фільм.

Візьми до уваги, що це не те саме, що сказати, «Батьки несправедливі до мене». Це твердження не проясняє проблему (те що ти не можеш піти у кіно доки не прибереш кімнату).

2. Думай про потенційні шляхи вирішення проблеми перед тим як відреагувати (самоконтроль).

Це те місце, де ти повинен зупинитися на хвилинку та дати собі час для того, щоб впоратися зі своїм гнівом. Також ти повинен думати, як ти відреагуєш на ситуацію, але поки не переходячи до справи.

Запитай себе: Що я можу зробити? Думай принаймні про три речі. Наприклад, в цій ситуації ти можеш міркувати так:

a) Я можу закатити істерику та підняти на вуха весь будинок.
b) Я можу швиденько прибрати кімнату, а потім спитати дозволу, щоб піти у кіно.
c) Я можу просто втекти не спитавши дозволу.

3. Розглянь наслідки кожного з твоїх рішень (обдумай їх).

Тут ти повинен визначити наслідки кожної з твоїх можливих дій.

Запитай себе: Як будуть розвиватися події, в залежності від того, який варіaнт дій буде обраний? Наприклад:

a)Серйозна сварка з батьками додасть тобі, ще більше проблем.
b) Щоб прибрати кімнату потрібен час, але все таки це дозволить піти в кіно, хоча скоріш за все ти трохи запізнишся, тому треба точно розрахувати час.
c) Ти можеш вирішити втекти тільки, якщо будеш дійсно сильно розлючений. Цей вибір дозволить тобі вчасно піти в кіно, але коли ти повернешся навряд тебе погладять по голівці, а про прогулянки з друзями взагалі можна буде  забути.

4. Прийми рішення (реалізуй один з варіантів своїх роздумів).
Тут ти повинен зробити якусь дію, відреагувати фізично в залежності від свого вибору, тобто підняти крик, просто прибрати та піти чи втекти нікого не спитавши.

Запитай себе: Який варіант найкращий? Обміркувавши всі варіанти та зваживши всі  “за” і “проти” час діяти.

5. Слідкуй за своїм прогресом.

Після того, як ситуація буде вичерпана, витрать кілька хвилин та проаналізуй свої успіхи.

Запитай себе: Як я вчинив? Чи все відбулося так як я і очікував? А якщо ні, то чому? Чи задоволений я своїм вибором? Обміркувати як все пройшло, це дуже важливий крок. Це допоможе тобі краще зрозуміти самого себе та дізнатися які моделі поведінки працюють краще у різних ситуаціях.

Якщо ти був задоволений своєю реакцією у стресовій ситуація та твої дії були зваженими ти принесли тобі потрібний результат, можеш себе привіти! Хороша робота! Якщо ні, то повернися на ці 5 кроків назад та повтори цей шлях ще раз, щоб навчитися на своїх можливих помилках.

Ці 5 кроків дуже здаються досить простими, але це тільки коли ти спокійно все обмірковуєш, коли ти будеш розлючений, що аж буде “йти пар з вух”, буде дуже важко зосередитися та послідовно зробити кожен з цих 5 кроків. Вихід тільки один практика, практика, практика.

Гнів це дуже сильна емоція. Вчитися як мати справу з власною агресією , не втрачаючи контролю, є однією зі сходинок на шляху до того, щоб стати більш зрілою та впевненою особистістю. Це потребує трохи зусилля, трохи практики та трохи терпіння, але якщо ти цього хочеш, я знаю у тебе все вийде.

Схожі статті:

• 5 порад тому хто хоче досягти своєї мети
• 13 найбільших пожирачів часу
• Як перемогти свій страх?
• Чому виникають протистояння з батьками?
• Як ти реагуєш на образи?..

photo credit: Christina Welsh (Rin)

Як часто не досягаючи того, чого ти прагнув, ти знаходиш, що тобі просто трохи не вистачило впевненості в собі, ти просто розгубився, на тебе напав якийсь дивний параліч?

Це все синдром заниженої самооцінки. Через занижену самооцінку людина не може повноцінно спілкуватися, розвивати свій потенціал, її просто перестають помічати, вона завжди прагне чути схвалення через що нерідко стає іграшкою зовнішніх обставин.

Звідки ж береться ця занижена самооцінка?

Тут доречно згадати вислів відомого австрійського психоаналітика Альфреда Адлера: «Всі ми родом з дитинства».

«Як ти міг розбити цю тарілку, нічого довірити не можна!», «Невже ти не можеш розв’язати цей приклад, ну зовсім нероба!», « А ну зроби собі нормальну зачіску, а то схожий на динозавра якогось!». Такий тип батьківського виховання ні до чого доброго не доведе. Отож, батьки пам’ятайте : якщо весь час повторювати своєму чаду, що він нічого не знає, не вміє і в нього нічого не виходить, то ,можливо, ваша дитина в це повірить і тоді проблеми з самооцінкою їй гарантовані. Критикуйте сам вчинок, а не винуватця.

Хоча не тільки зовнішні чинники впливають на самооцінку, свою роль у формуванні та розвитку  самооцінки також грає тип темпераменту. Сангвініки та флегматики, як правило, мають стабільну самооцінку, у холериків вона скаче то вниз то вгору, меланхоліки частіше за все страждають від заниженої самооцінки.

Як же підвищити свою самооцінку?

Пропоную тобі збірку практичних правил, використання яких допоможе тобі підвищити самооцінку та впевненість у собі.

1. Старайся занадто не демонструвати свою значимість. Внутрішня впевненість у собі не потребує «голосних» зовнішніх проявів. Якщо внутрішньо не відповідаєш тому образу, який намагаєшся демонструвати, ти будеш виглядати просто кумедно, і оточуючі люди одразу підсвідомо це зрозуміють. Самооцінка є лише показником того, як ти оцінюєш свої сили для досягнення тієї чи іншої мети. Люди оцінять цю якість без твоїх «натяків».

2. Пробач себе за всі невдачі та промахи та прийми себе таким яким ти є. Давня істина – полюби себе, а коли сам себе полюбиш тебе полюблять і всі інші. Винеси зі своїх невдач уроки і забудь про це. Не потрібно плакати над пролитим молоком, його не повернеш.

3. Будь у гармонії зі своїми думками. Ти повинен усвідомити, що у кожної людини, і у тебе є свій внутрішній світ. Твій внутрішній світ, без сумнівів, відрізняється від внутрішнього світу інших людей, тому що кожна людина індивідуальна. Чітко усвідом, що ти особистість і заслуговуєш на повагу та увагу оточуючих.

4. Постарайся звертати менше уваги на коментарі та поради сторонніх людей( звісно, крім тих кому довіряєш) та не залеж від думки оточуючих. Дуже часто ця думка суб’єктивна та неправильна, тому навіщо звертати на неї увагу?

5. Якщо тобі щось не зрозуміло не бійся запитати. Краще один раз здатися дурнем ніж весь час картати себе за те, що не знаєш відповіді. Не соромся висловити свою думку та свою точку зору. Давай поміркуємо логічно, що страшного може статися? На тебе впаде небо чи ти від цього помреш? Сумніваюсь, що це станеться. Ти просто весь час думаєш, що про тебе подумають інші, І не дай Боже, щось погане. Пам’ятай твоє життя в твоїх руках, інші не можуть керувати твоїми діями!

6. Ніколи не виправдовуйся. Чим більше ти виправдовуєшся тим більше відчуваєш невпевненість у собі. Якщо виникла така потреба, спокійно та впевнено поясни свій вчинок.

7. Досить бути завжди чимось незадоволеним. Більше оптимізму! Колекціонуй свої успіхи! Заведи окремий зошит і записуй туди все, що вважаєш своїм досягненням. Це може бути запис про те, що ти заставив себе встати зранку і зробити зарядку чи, що отримав гарну оцінку. Коли відчуєш невпевненість, просто почитай свій «Журнал Успіху». Це завжди допомагає!

8. Перестань порівнювати себе з іншими, це рідко допомагає для підвищення самооцінки. Порівнюй тільки себе сьогоднішнього з собою вчорашнім.

9. Запишись до тренажерного залу чи басейну чи якоїсь спортивної секції, краще з якогось єдиноборства. У сильному тілі – сильний дух.

10. Не відмовляй собі у спілкування. Спілкуйся, знайомся, заводь нових друзів. Будь комунікабельним!

І під кінець – головне дій! Постав собі якусь ціль! Дій рішуче і не озирайся назад, іди вперед, спали за собою всі мости, пам’ятай лише про свою головну мету і досягай її, а про самооцінку тобі вже не потрібно дубе хвилюватися вона і так буде досить висока.

Схожі статті:

• Як треба сваритися, щоб не посваритися?…
• Що таке самотність?
• Чому мене дівчата не кохають?
• Це нормально сказати «Ні»
• Впевненість у собі – ключ до успіху

Всі люди інколи відчувають страх. Він може бути викликаний цілим набором різних чинників. Страх – це відчуття, яке ми відчуваємо коли знаходимось у якійсь небезпечній ситуації, незважаючи реальна небезпека чи уявна. Страх є ілюзією, яка будує свою власну реальність і яку ми часто сприймаємо за справжню дійсність. Коли людину охоплює  страх вона  несвідомо чи свідомо запускає у дію цілий ряд захисних механізмів, щоб уникнути страху, втекти від нього, замість того, щоб добренько все обдумати.

Якщо це про тебе, то ти, напевно, погодишся з тим, що ти зовсім не намагаєшся протистояти своїм страхам, тому що вони «лякають» тебе.

Страх руйнує нас таким чином. Він має владу керувати твоїми думками і переконувати тебе, що ти не можеш протистояти йому. Я не хочу перетворювати розповідь у якусь страшилку про те, як «щось» керує твоїми діями та поведінкою,  нагадує сюжет якогось голлівудського фільму жахів, але саме так страх діє на більшість людей.

Він може проявлятися у багатьох речах. Це не нормально коли твоє життя контролює страх, це не твій шлях. Ти можеш керувати своїми страхами.

Які  страхи діють на мене?

Притаманний страх

Вроджений страх

Набутий страх

Маніакальний страх

Притаманний страх – це страх, який змушує тебе бути обережним. Це здоровий та цілком нормальний страх. Уяви, що ти їдеш на велосипеді з дуже великою швидкістю. Вітер свистить у вухах, у крові грає адреналін, ти продовжуєш набирати швидкість, але раптом випадково наїхав на якийсь камінець, який лежав на дорозі, кермо трохи повело, ти трохи втратив контроль над велосипедом – це викликало спалах страху, який твій мозок сприймає, як сигнал, що потрібно зменшити швидкість, тому що дуже швидка їзда може призвести до падіння. Твої дії це здоровий глузд.

Вроджений страх – страх, який був з твого народження. Наприклад, деякі люди бояться змій та птахів. Існує навіть страх перед науковими термінами. Більшість людей не можуть пояснити причини цих страхів, це знаходиться на підсвідомому рівні. Цих страхів можна позбутися, але потрібен індивідуальний та обережний підхід.

Набутий страх – страх, який був набутий протягом деякого часу розвитку особистості. Візьмемо якусь ситуацію. Нехай на уроці фізкультури ти повен здати норматив – лазіння по канату, але ти вважаєш, що в тебе не вийде і взагалі ти ніколи не любив лазити по канату. «І навіщо воно мені ,- думаєш ти ,- я не вмію лазити і не хочу цього, а от ще дівчата будуть дивитися, ні, краще скажу вчителю, що в мене болить рука». В тебе може виникнути страх перед цією ситуацією, тому що ти вже зосередився на тому, що ти погано лазиш по канату, ти починаєш думати про те що подумають інші, придумуєш шляхи «втечі». Це набутий страх. У майбутньому він може проявитися у інших ситуаціях, але його природа буде одна, ти будеш боятися того, що в тебе не виходить. Цей страх відіб’є, навіть, думку про те, що трохи практики та віри в себе можуть вирішити ці проблеми. Якщо ти даси собі шанс та поставиш мету, то з практикою ти позбудешся цього страху.

Маніакальний страх – це найсильніший страх, який тримає людину в своїй владі, і рахується клінічним випадком. Щоб позбутися цього страху потрібен час та правильна і компетентна допомога професіоналів.

Пам’ятай, страхи можуть бути забуті.

Страх змушує постійно думати: що буде якщо?

Що буде якщо … Я не здам іспитів та не вступлю до Університету?
Що буде якщо… Я не зможу знайти роботу?
Що буде якщо… Я не знайду справжнього друга?
Що буде якщо… Я залишусь один?

Це боляче. Якщо ми будемо питати себе «Що буде якщо…?» у кожній окремій ситуації нашого життя, то ми будемо отримувати стільки неймовірних сценаріїв розвитку подій, що тільки спантеличить нас . Ми закінчили б тим, що нічого б не робили з власним життям. Це негативна спіраль, яка рухається по колу вниз і ти не повинен піддаватися цим негативним та руйнівним думкам.

Страх заважає нам розвивати свій потенціал. Страх скаже тобі відкласти те, що ти планував зробити сьогодні на завтра або на наступний тиждень або назавжди. Страх не хоче , щоб ти досяг успіху. Страх знайде багато причин, через які ти не зможеш зробити те, що запланував. Страх скаже тобі, що ти програв.

Але це брехня! Не вір в це! Страх змушує нас ховатися від нас самих та від інших, він ховає від нас реальність. Страх – це перша причина наших від говірок та виправдань перед самим собою. Він заважає нам бачити ясно, він дезорієнтує, він паралізує.

Це заважає твоєму росту як особистості і негативно впливає на самооцінку та оцінку інших людей. Це безглуздий страх.

Як же я можу перемогти свій страх?

Ти можеш перемогти свій страх!

Головне правильно зрозуміти проблему. Вона полягає в тому, що більшість людей, коли вони стикаються зі страхом, просто тікають або намагаються уникати ситуацій, яких вони бояться. Наче страуси, вони ховають свої голови в пісок і наївно вважають, що якщо вони втечуть чи сховаються, то страх зникне сам по собі.

Але це не так!

Страх завжди знаходиться всередині нас. Якщо ти зможеш глянути страху прямо у вічі, то це означає, що ти маєш ресурси та сили, щоб керувати будь-якою ситуацією. Ти збагачуєшся знаннями, починаючи краще розуміти себе.

Подивися страху  у вічі , і ти  зрозумієш, що причина страху – невігластво і не віра у самого себе та власні сили. Ти можеш почати долати свій страх знищуючи ці недоліки. Так як ти будуєш нову базу, починаєш пізнавати та розуміти причину своїх страхів, вони почнуть зникати, оскільки не зможуть більше паралізувати твою свідомість.

Не тікай! Протидій і борися зі страхом, це зробить тебе сильнішим та змінить твій погляд на життя на більш позитивний.

Схожі статті:

• Страхи перехідного віку
• Коли «з вух йде пар» або як впоратися з власним гнівом?
• Чому виникають протистояння з батьками?
• Як ти реагуєш на образи?..
• Коли все набридло або як боротися з депресією…

Ти питаєш, як це все пов’язано між собою? Це лише декілька прикладів речей, які твої батьки контролювали, коли ти був дитиною. Коли ти був ще зовсім маленьким у тебе ще не було стійкої думки, що добре, а що погано, що корисно, а що не дуже. Твої батьки приймали за тебе більшість рішень, починаючи, з того що в тебе буде на сніданок, і закінчуючи тим о котрій годині ти повинен бути у ліжку. І це добре – тому що діти потребують цього захисту та допомоги, тому що вони , ще не досягли того віку, коли можуть вже без проблем про себе піклуватися та приймати рішення.

Але ти ростеш і стаєш підлітком. У тебе розвивається свій власний світогляд, який не завжди співпадає з поглядами батьків. І це нормально, коли підліток має свої власні погляди та думки. У тебе формуються свої пріоритети та цінності. Це готує тебе до дорослого життя.

Твоїм батькам може бути важко пристосовуватися до того, як ти міняєшся і перетворюєшся у людину, яка вже може самостійно приймати рішення і має свій власний погляд. Ні, батьки радіють, що ти мужнієш, стаєш самостійним, просто вони сприймають тебе ще як дитину, про яку вони піклувалися і ростили, і за яку у дитинстві приймали більшість рішень.

У більшості сімей саме це «регулювання» і викликає це протистояння між батьками та підлітками. Ти хочеш розклеїти свою кімнату постерами своїх кумирів, а вони не розуміють навіщо псувати інтер’єр кімнати, ти любиш слухати гучну музику, а батьки тільки і кажуть: « Зроби тихіше, як таке можна взагалі слухати?!».

Сутички, які описані вище дуже поширені у більшості сімей . Ти стаєш обуреним та злим, тобі здається, що батьки тебе не поважають і не дають займатися тим, що тобі подобається. Твої батьки теж починають злитися, тому що вони не звикли до ситуації, коли їхнє чадо не погоджується з їхньої думкою чи коли вони не розуміють рішень своєї дитини, тому намагаються їх змінити.

Дуже легко зіпсувати стосунки зі своїми батьками через ці непорозуміння. Друзі з якими ти спілкуєшся та твоє відношення до навчання та сексу можуть викликати ще більше протистоянь та конфліктів, тому що твої батьки завжди хочуть тебе захистити сховавши в сейф, скільки б років тобі не було. І це нормально, батьки люблять тебе та бажають тобі тільки найкращого.

З часом вони приймуть те, що ти вже не маленька дитина та маєш право на власну думку, і що твій погляд на речі може бути відмінним від їхнього. Постарайся порозумітися з батьками та знайти спільну мову, компроміс завжди можливий.

Іноді це здається просто абсурдним та безнадійним, тому що ти гадаєш, що твої батьки просто не хочуть тебе розуміти та сприймати твої погляди. Але розмова та вираження своїх власних думок може допомогти отримати більше поваги від батьків, і ви разом будете в змозі обміркувати конфлікти та їх причини і ,можливо, знайти компроміси, які зроблять всіх щасливими.

Ти повинен показати, що тобі можна довіряти, що ти тримаєш слово! Наприклад, твої батьки вимагають, щоб ти негайно прибрав кімнату, але саме зараз показують твій улюблений фільм. Домовся з батьками, що, одразу після нього ти наведеш у своїй кімнаті ідеальну чистоту, і тримайся свого слова. Вони зрозуміють, що ти дійсно можеш тримати слово і будуть тобі довіряти більше.

Також не забувай, що твої батьки теж були підлітками, і вони ,можливо, відчували теж саме, що і ти зараз, тому ти завжди можеш спитати у них поради та дізнатися, як вони вирішували свої підліткові проблеми.

Схожі статті:

• Коли «з вух йде пар» або як впоратися з власним гнівом?
• Як перемогти свій страх?
• Як ти реагуєш на образи?..
• Коли все набридло або як боротися з депресією…
• Психологія критики

Уяви, що перед тобою чотири геометричних фігури: коло, квадрат, ромб і трикутник. Вибери собі ту, яка тобі найбільше подобається.

Є на світі категорія людей, для яких пробачити всі образи – звична справа. Точніше, не стільки пробачати, скільки просто їх не помічати. Це ті, хто у нашому тесті вибрав коло. Головна біда таких людей – слабкий характер. Вони ладні на які завгодно поступки, аби тільки ні з ким не сваритися чи побитися. І дарма! Так справа не гарна, але ж усім догодити неможливо! Бо якщо конфліктна ситуація не випливає на поверхню, це геть не означає, що вона розв ’язується сама собою. Тебе навмисно образили, а ти промовчав? Що ж готуйся до більших образ. І не сподівайся, що вони обминуть твою неконфліктну особу!

Люди цього не розуміють – і не тільки ускладнюють стосунки з оточуючими, а й виставляють напоказ свої слабкі місця. Найчастіший результат такої поведінки – психози та нервові зриви при повному нерозумінні своєї провини. Так от до чого я веду. Аби в житті не виникало подібних негараздів, треба вміти знайти в собі сили, щоб показати свою… образу. Можливо, це звучить трохи смішно, але повір мені, це просто необхідно, якщо ти хочеш, щоб люди тебе поважали.

Ті, хто вибрав квадрат, відзначаються стриманою вдачею. Вони прекрасно розуміють, де потрібно образитися, а де можна удати, ніби нічого не сталося. Їхня самооцінка відповідає дійсності, вони знають, що їм під силу, а що ні. Єдина серйозна вада людей «квадратів» – надмірна готовність жертвувати гордістю заради поставленої мети.

Розглянемо третю категорію хлопчаків – тих, які вибрали ромб. Ці підлітки мають легку вдачу, таку, що подекуди це переходить у звичайну легковажність. Вони товариські, та легко ображаються, проте образ не пам’ятають взагалі. Через цю особливість психіки прийнято вважати, що вони легко захоплюються і не мають сталих переконань, хоча це не завжди так, багато чого залежить від виховання. Таких людей люблять, але можуть не сприймати всерйоз. Причиною того, є та сама легкість, з якою вони забувають образи. Якщо ти вибрав ромб, тобі не зашкодить розібратися з собою, усвідомити свої недоліки і переваги, щоб потрібної миті вміти одне виставити напоказ, а інше приховати.

Легко стримують свої емоції ті хто вибрав ромб або квадрат, любителям кола, це робити трохи важче, а найважче доводиться тим, хто вибрав трикутник. У них дуже вразливе самолюбство і – як наслідок – надмірна образливість. Такі кожне слово починають розглядати з усіх боків і, самі того не бажаючи, починають знаходити у чужій мові та жестах неіснуючі натяки та підступи. Отут і виникають сварки на рівному місті, коли оточуючі, навіть, не розуміючи, що сталося, вимушені вже стримувати агресію «трикутників». Штука в тому, що образливі люди дуже вимогливі до себе. Вони весь час порівнюють себе з іншими, оцінюють риси своєї вдачі. Крім того, їм постійно здається, що й інші весь час їх оцінюють, тому, як наслідок сприймають чужі репліки зовсім інакше, ніж ті хто їх каже.

Стосунки між людьми будуються на багатьох речах, у тому числі на довірі та повазі. Тому така порада: не бійся ображатися, проявляй свій характер, якщо цього вимагають обставини. Але і пробачати теж потрібно вміти, не живемо ж ми на безлюдному острові.

Схожі статті:

• Коли «з вух йде пар» або як впоратися з власним гнівом?
• Як перемогти свій страх?
• Чому виникають протистояння з батьками?
• Коли все набридло або як боротися з депресією…
• Психологія критики

- Привіт Ді , давай поговоримо про те, що лікарі називають науковим словом «депресія». Можливо тобі це слово незнайоме,зате цей стан просто жити не дає.

- Мені незнайома депресія? Та ти знущаєшся! Під час свого підліткового життя я, напевно, був чемпіоном світу з депресії. У пригніченому стані я проводив мало не все своє дозвілля – через стосунки з батьками, через, те, що хлопці у школі не хотіли товаришувати зі мною, через власну зовнішність і поведінку – і мені здавалося, що так і має бути.
Трохи науки. Депресія – це першу чергу реакція на втрату. Будь – яку, втрата друга, сварка з коханою дівчиною…

- Хочу додати, що відчуття втрати може з’явитися навіть тоді, коли досяг певного успіху, наприклад : отримав гарну оцінку, пробіг стометрівку найпершим. Здається все добре – а ти чомусь нудьгуєш на самоті.

- Тут вся річ у тому, що ти досягнув мети, яку собі надумав. Тому швидко вигадуй собі нову мету у житті. Коли ти зосереджений на якійсь речі, яку дуже хочеш, то всі негаразди відпадуть самі, тому, що ти цілеспрямований. Борися. Проблема в тому що підлітки у стані депресії найчастіше приховують свої почуття. Дехто намагається заповнити порожнечу пивом, наркотиками чи агресивною поведінкою до всього світу. Та це зовсім не вихід з депресії далі буде гірше.

- То що ж робити?…

- Якщо тобі погано ти мусиш з кимось поговорити – ідеально, якщо ти можеш поговорити з батьками. Я цього ніколи не міг. Не міг поговорити з друзями: боявся, що вони мене визнають придурком. Тож і тримав усі свої сумні думки при собі, а це шкідливо для здоров’я. Подумай з ким тобі зручно, затишно – не обов’язково це дорослий  і відкрийся цій людині.

- А якщо поділитися тобі ні з ким, напиши електронного листа до TeenBloog. Розкажи про свої почуття і тривоги – зразу легше стане. А ми спробуємо відповісти.

- Варто спробувати. Бо хоча під час депресії ти і почуваєшся цілком самотнім, нікому не потрібним, насправді, ти можеш одержати допомогу: від батьків, друзів, подруг.

- Оскільки я не міг ні з ким поговорити про свої гнітючі почуття, я знайшов порятунок у музиці. Я повертався зі школи, зачинявся в кімнаті, вмикав магнітофон, ставав перед дзеркалом – і зображав ніби граю на гітарі. Я займався цим годинами і напруження зникало. У піснях я знаходив ті відповіді, як не міг отримати від батьків та вчителів.

- Також можна займатися спортом. Фізичні вправи відволікають, роблять сильним не тільки твоє тіло, а й дух. А отже, лежачи на дивані і скиглячи проблему не вирішити. І чим більше ти перебуватимеш у депресії, тим звичнішим для тебе ставатиме цей стан. Згодом ти навчишся жаліти свою депресію… Не смій цього робити! Спробуй витягнути себе за волосся, як робив це барон Мюнхаузен.

- Якщо тобі нікуди подітися від проблем, то тікати з дому як спосіб їхнього вирішення – ніяке не вирішення та не вихід. Щороку близько 150 тисяч наших підлітків тікають з дому, і ніхто більше про них не чує, а по телебаченню та у Метро показують про зникнувших без вісти. Візьми до уваги – життя на вулиці це не життя!

- Ти завжди так думав, Ді?

- Ні, просто тепер я знаю статистику, а колись… Ми з моїм найкращим другом частенько ділилися враженнями щодо батьків тиранів. Генеральний план був такий: вночі залазимо до універмагу, беремо все похідне спорядження, якимось чином дістаємося Каліфорнії і живемо на березі океану. Я радий, що ми так на це і не наважилися! Тільки з роками розумієш, як це було безглуздо, але тоді, я не бачив іншого виходу. І не читав TeenBloog, дурень…

- Пам’ятай , якими б не були жахливими домашні проблеми, є значно вдалі, ніж втеча з дому, шляхи їх вирішення. І найголовніше: просто втекти з дому – це означає втекти в нікуди, звідти повертаються далеко не всі. А тобі ще жити й жити!..

- Якби у мене в дитинстві були гроші, то я б неодмінно звертався по допомогу до консультантів. Мати можливість поговорити про самого себе з професіоналом, розкласти всі проблеми по поличкам та знайти шляхи їх вирішення. Це того коштує. Зараз у США та Європі – це звична практика, але у часи мого дитинства, я соромився, що мене будуть приймати за психа. Візьми, будь ласка, до уваги: якщо ти шукаєш потрібної допомоги у лікаря, це не означає, що ти псих, тобі нічого соромитися, зараз це глобальна проблема, і якщо ти будеш хотіти собі допомогти, кому від цього буде погано?!

Борися – ти обов’язково переможеш, тому що життя прекрасне і дійсно варто жити, навіщо витрачати час дарма. Знайди собі мету життя, займись якимось хобі, спробуй допомагати людям і вір в себе у тебе велике майбутнє.

Використано матеріали з книжки: Dee Snider’s «Teenage Survival Guide»

Схожі статті:

• Коли «з вух йде пар» або як впоратися з власним гнівом?
• Як перемогти свій страх?
• Чому виникають протистояння з батьками?
• 5 способів боротьби з депресією
• Як ти реагуєш на образи?..

Зрештою і сама критика теж буває різна:  слушна, несправедлива та загальна.
Почнемо зі слушної: тобі вказують на конкретні промахи, які справді були. Звична реакція в таких випадках – самовиправдання або «наїзд» у відповідь. Та чи розумно це? Факти річ уперта, і якщо заперечувати очевидне, можна наробити непоправної шкоди власному іміджу. Тому по-перше варто визнати , що критикувати тебе таки є за що та взяти зауваження до уваги.

Наступний тип критики – критика несправедлива. Вона трапляється набагато частіше і слухати її набагато прикріше. Зате вона дає безмежні можливості тому хто відповідає. Ці можливості набагато більші, ніж типова і разом з тим неефективна в таких випадках агресія, байдужість самоприниження й мовчанка. Розглянемо хоча б:
1. Підбиття підсумку з подальшим переведенням розмови в інше русло. Через мій вихід з воріт ми пропустили гол? А як же було не виходити, коли захист не грав, а спав?
2. Визнання права на існування іншої думки. Між іншим, на позаминулому матчі я двічі так само виходив і рятував гру. Чому тоді не критикували?
3. Переведення критики у стадію конкретних пропозицій. Так що, мені взагалі ніколи з рамки не виходити? Так чи ні? Сказати однозначно складно, тож. Цілком імовірно, виникне дискусія. А це вже краще.

І останній вид критики – загальна. Типова реакція – образа. Та краще не віддаватись почуттям, а уточнити чого хоче нападник? Наприклад, він тобі каже : « Ти кожен раз не до ладу виходиш!»
Запитай його: «Коли таке було? По датах». Не зайво пам’ятати, що важлива саме перша реакція, це вона визначає куди піде бесіда далі – на ескалацію конфлікту чи на його зниження.

Чимало залежить і від тону: будь ти сто разів правий, та якщо ти говориш злобно чи знущаючись, зиску з цього не буде.
Навчитись правильно реагувати на зауваження допоможе така вправа. Удвох з другом потренуйся у швидкому пошуку відповідей. Для цього по черзі кажіть один одному всякі прикрості, причому бажано робити так, щоб були задіяні всі типи критики. Можеш і сам вигадати, які критичні зауваження викликали в тебе агресивність та прагнення «відповісти» і придумай, як краще було б відповісти, щоб вийти з конфлікту на коні.

Невеличка підказка: зазвичай найбільше проблем виникає з тим різновидом критики, який полюбляють твої батьки. Бо саме він спричинює найбільші емоції. Тож цей тип критики бажано відпрацювати найбільш ретельно, аби уникнути звичних проколів.
При всіх плюсах критичних зауважень вона може боляче ранити самолюбство. Воно й не дивно, адже критика належить до числа конфліктогенів, тобто вчинків та виловлювань здатних спричинити конфлікт.

Все залежить від людини, яка критикує. Ось, що пише Ентоні Мелло у своїй книзі «Одна хвилина Глупості»: Майстер міг бути досить критичним, коли вважав критику доречною. На подив усіх, на нього ніхто не ображався. Коли його спитали чого так відбувається, він відповів: «Все залежить від того як це робити. Тому що люди все одно , що квіти: розкриваються і радіють літньому дощу і закриваються перед ливнем.»

Щоб захиститися від емоційної рани, перша думка багатьох – знайти предмет критики не в собі, а в тому хто критикує. Щоб обминути ці підводні камені, дотримуйся певних правил. Багато хто шукає об’єктивних для себе причин й не хоче винуватити себе. Тож якщо їх не вислухати, здається що критика і справді упереджена. Тому:

1. Вислухай пояснення( пам’ятай 40% критики іде не за адресою).
2. Зберігай рівний тон( у правилах для керівників працівників є таки пункт: « У відносинах із підлеглими майте безкінечне терпіння»).
3. Перш ніж критикувати, знайди за що похвалити, і похвали. Це дуже дієвий прийом. Шукаючи за що похвалити, допомагаєш не тільки співрозмовнику, а й собі також.
4. Критикуй вчинки, а не людину. Людина може погодитися з тим, що допустила помилку, але ніхто не погодиться, що він бовдур.
5. Не шукай крайнього. Люди завжди це відчувають, як і будь-яку іншу несправедливість, хоча й не завжди мають досить сміливості, щоб прямо про це заявити. І якщо критик шукає такого, то рано чи пізно він узнає все, що думають про нього люди, і я не думаю що це його приємно здивує.
6. Шукай рішення разом з «винуватцем», а не звинувачуй його. Та щоб налаштувати його на цей пошук, допоможи йому зберегти свій імідж, тобто не принижуй його гідність.
7. Не критикуй при свідках. Критика при сторонніх сильно понижає імідж людини. Не противагу хвалити потерпілого краще при свідках.
8. Пам’ятай: ніщо так не роззброює, як умови почесної капітуляції. Не акцентуй увагу на допущених промахах, не сип сіль на рани, відразу починай шукати вихід.
9. Постав себе на місце того кого критикуєш. Зрозумій як би ти себе відчував у такій ситуації, скажи, що кожен міг би допустити помилку, це зніме напругу.
А тепер укладемо невеличкий кодекс:

1. Вислухай пояснення.
2. Зберігай рівний тон.
3. Перш ніж критикувати, знайди, за що похвалити.
4. Критикуй учинки, а не людину .
5. Не шукай крайнього.
6. Шукай спільне рішення, а не звинувачуй.
7. Не критикуй при свідках!
8. Пам’ятай про почесну капітуляцію.
9. Постав себе на місце критикованого.
Ну ось і все. Так хто там сказав, що ми не вміємо сприймати критику? Посперечаємось?

Схожі статті:

• Коли «з вух йде пар» або як впоратися з власним гнівом?
• Як треба сваритися, щоб не посваритися?…
• Що таке самотність?
• Чому мене дівчата не кохають?
• Як підвищити самооцінку?

«Немає більшої радості в житті, аніж радість живого спілкування». Це слова Антуана де Сент-Екзюпері. Тема спілкування стара як світ. Щодня ми маємо безліч зустрічей – значних і не дуже, та й просто випадкових. На жаль не всі вони приносять нам задоволення та спокій…

Ну, а ми самі як часто приносимо чимало неприємностей іншим – нехотя чи навіть свідомо ображаючи когось через поганий настрій, погоду, і просто так! Ну подумаєш образив когось, просто так… Розрахунки показують, що люди втрачають ¾ свого віку через різні стреси та кепський настрій.

Ось порахуй і… ого ! Не повіриш, але втрачаємо і ти, і я, і інші по 120-150 років життя! Замість жити спокійненько років по 200 гробимо себе ж своїми руками. Отож виходить, що грубе спілкування завдає більше лиха людству, ніж усі війни разом взяті. Чому ж ми такі байдужі до себе, чому так не цінуємо свого життя? Кожен з нас це цілий світ, цікавий і неповторний. І спілкуватися з собі подібними мало б приносити радість, заряджати позитивною енергією. То в чому ж річ?

Ми не живемо на окремих безлюдних островах, тому наше життя – суцільне спілкування. Воно складається з багатьох невидимих ланцюжків, що пов’язують нас один з одним. «Усі ми стали людьми настільки, наскільки навчилися любити і розуміти інших» – ось що сказав Борис Пастернак про наші взаємини. Але любити і розуміти інших не легко, цього можна вчитися все життя.

«Скажи мені, хто твій друг, і я скажу тобі хто ти!» Щоб стати особистістю, спілкуйся з особистістю. Дуже важливу роль відіграє оточення, яке дає право людині розкрити всі свої можливості. Чим більше ми розкриваємося тим більше, тим більше визріває в нас почуття власної гідності та самоповаги. Люди поважатимуть того хто сам поважає себе та інших. А якщо один прагнутиме принизити іншого, то це вже не спілкування. Необхідно навчитися володіти своїми емоціями. Де? На жаль не існує спеціальних закладів і цього не вчать у школі. Але тією школою є наше життя.

Будь яка думка має право на існування. Починаючи розмову, треба відразу відмовитись від переконань, що лише мій погляд правильний. Ми маємо право сказати своєму співрозмовнику все, що вважаємо за потрібне, але… існує «золоте» правило спілкування: « Не роби іншому того, чого не бажаєш собі!». Те саме й зі словами: «Не кажи нікому такого, чого не хочеш почути сам!». Ось у чому полягає таємниця здорового спілкування. Лише доброзичливість, щирість і довіра викличе позитивну взаємність.

На жаль вміння спілкуватися в нас далеко не на висоті. Що ж тоді робити? А відповідь одна – вчитися! Вчитися лаштувати своє життя не калічити чужого, не завдавати болю тим, хто поруч із нами. Це непросто, бо так часто заважає нетерпимість до чужих думок та поглядів. Хочеш отримувати радість у спілкуванні з друзями, батьками, вчителями – навчись дарувати її сам. Не хочеш, щоб люди уникали тебе? Тоді тобі необхідно взяти до уваги кілька правил:

1. Моє життя таке, яким його створюють мої думки.
2. Я не роблю іншим те, чого сам не бажаю собі.
3. Я відповідаю за всі свої слова та вчинки.
4. Я не звинувачую у своїх проблемах нікого, окрім себе, бо розраховую лише на власні сили.
5. Я не нав’язую своєї допомоги і не вимагаю її від інших.
6. Я живу в мажорному стилі, радію кожному дню, кожній новій зустрічі.

Тож хочеш жити – живи на здоров’я, але думай та розраховуй всі свої кроки. Можна звичайно кинутися у життєвий вир, не думаючи що далі. Кудись та й занесе. Пам’ятай ніхто не проживе твоє життя за тебе вирішуючи твої проблеми. І не тому, що всі погані, просто в кожного своїх проблем вистачає. Отже все в твоїх руках. Сподіваюся, надійних.

Схожі статті:

• Ти комунікабельний?
• Посміхаймося- бо ми того варті :)
• Чому мене дівчата не кохають?
• Як підвищити самооцінку?
• Розвиваємо почуття гумору :)

Подався я  до знайомого психолога шукати правди. І ось, що він мені сказав – підлітки насправді багато чого бояться. Мовляв, і дітвора тусується з хуліганами та всякими «крутими», бо боїться. Людина починає коритися силі і вже проповідує право кулака. Знає, що зле робить, а все одно…

Те що підлітки групуються, це не дивно, вік такий. Це схоже на тренажер стосунків, на якому вони вчаться спілкуватися, співчувати, відстоювати своє «Я».

Справа не в цьому, погано, що орієнтири в багатьох не ті. На першому плані – культ сили. Кажуть, що винне телебачення, що який канал не глянь, побачиш тільки насильство та вбивства. На мою думку, скоріше винне саме суспільство, яке догідливо сприймає це все наче так і треба.
У психологів є такий тест – «Малюнок неіснуючого звіра». Тобі пропонують намалювати якогось звіра і, дивлячись на нього складають твій психологічний портрет. Шипи, роги, ікла означають тут агресивність . Колись їх малював кожен десятий, сьогодні це вісім підлітків з десяти!

Багато тінейджерів скаржаться, що вони взагалі нікому не потрібні: ні школі, ні батькам, ні суспільству…
Суспільство зайнято політикою, вчителі тільки про Радянський Союз розповідають, як їм жилося, а батьки ледь свої проблеми розгрібають. Два – три роки такої байдужості і тю-тю тату-мамо ваше чадо вже не ваше. І не кажіть потім про чиюсь невдячність, чим раніше думали?
Це дуже важлива проблема, більшість батьків просто, навіть, не намагаються зрозуміти проблеми своїх дітей, а це дуже небезпечно.

На відміну від дівчат, які реагують на життєві негаразди загостреною самотою, ми, хлопчиська, виражаємо ставлення до світу через страхи і захисну агресію. Така вже наша психологія. Нам здається, що все, що коли-небудь було з іншими людьми нас не стосується, а наші переживання – унікальні. І коли на них хтось зазіхає – ми на таке здатні!..Ще в XIX столітті дочка Льва Толстого підмітила: «Найбільше втеч із дому, самовбивств і навіть убивств припадає на тих, кому від тринадцяти до шістнадцяти».
Хто виростав у 1970-ті, гостро відчували не страх перед своїм майбутнім, а… нудьгу від того, що всі перспективи наперед вже відомі. Нам би їхні проблеми!

Сьогодні ж… Навіть якщо ти студент і знаєш чого хочеш перспективи твої вельми туманні. А від них залежить наше життя і наше майбутнє. І не потрібно все зводити на матеріальні блага! Я знаю багато дітей з небідних сімей, які начебто мали життєву перспективу, але… Не вони були її творцями, а батьки, і не завжди чада сумирно приймали їх за свої. Їм нав’язували чужі думки, з якою б то не було користю, а вони опиралися, їм заважали думати.

Страх перед майбутнім люди відчували завжди. Що можна тут порадити?

Якщо тобі припала до душі якась справа і ти дійсно упевнений, що це твоє (розумієш дійсно упевнений, упевнений на всі 100, що ця справа твоя і вона варта того, щоб віддати їй життя), дай батькам зрозуміти, що ти хочеш цим займатися. Поясни їь, що коли мрії підрізати крила, у тебе до пуття не сформується ані самостійність, ані ініціативність, ані життєва перспектива. Зате невизначеність тільки зросте.

Спробуй зрозуміти себе. Свої страхи. Подумай, як можна їх позбутися. Звернися до когось за порадою. Головне не замикайся у собі і безпідставна агресія ще також нікому не допомагала. І пам’ятай знаходить той хто шукає.

Схожі статті:

• Як перемогти свій страх?
• Коли «з вух йде пар» або як впоратися з власним гнівом?
• Чому виникають протистояння з батьками?
• Як ти реагуєш на образи?..
• Коли все набридло або як боротися з депресією…

У світі, який заперечує людину такою, якою вона є, з усіма її природними та суспільними «властивостями», демонстративність – єдиний засіб вижити і вірний шлях… до самогубства, розтягнутого на ціле життя окремої людини.
М.Л. Покрас

Так як же виглядає той демонстрант?
Він-обдарована людина, енергійна, з гарним смаком, коли «зосереджений» на предметі чи на партнері. Вірить, що «готовий віддати останнє», і дійсно «в ударі» віддає у збиток собі те, що мало цінне для інших або взагалі не потрібне.

В дійсності він не з ким не рахується, нікого не бачить. Не цікавлячись діяльністю інших, така людина демонструє зобов’язуючу догідливість, по-дитячому вимагаючи вдячність за неважливе. Від безглуздих витрат у нього наростає незадоволеність собою, накопичуються агресивність, чекання вдячності за власні втрати, про необхідність яких він нікого не питав.

Така людина постійно живе в стані травмуючого обману очікування. Тому що люди на агресивне «добро» відповідають явною або потайною агресією. Своєї агресивності, в силу цілковитої неуваги до себе реального, демонстрант не бачить, тому до природної захисної агресії у відповідь не готовий. Ця неувага до самого себе та оточуючих сприймалася як дитяча наївність, але тепер вважається брехливістю.

Демонстративна поведінка дуже небезпечна. Купаючись в провокаційній їм агресії, знаходячи в ній виправдання будь-якому своєму капризу, демонстрант в той же час боїться її, тому нерідко намагається вести себе принижено-покірно. Цим він знову вводить в оману інших і дратує тих, з ким використовує таку тактику.

Через недостатність досвіду прийняття себе (оточуючими і самим собою) просто за факт власного існування демонстрант приходить до відчуття власної нікчемності. Не признання себе викликає всіляку активність, призвану довести свою значимість. Така активність переконує свідомість і народжує очікування знаків уваги від інших. Людина стає маріонеткою байдужих до нього людей діючи проти своїх друзів і проти самого себе! Образившись демонстрант любить подарувати прощення. Прочитавши цей текст він скоріше образиться, а не зрадіє можливості змінитися.

Отримавши схвалення, така людина втрачає всякий інтерес до роботи. Продовжуючи те що похваляється, робить це з великими труднощами, часто непродуктивно, але завжди – без інтересу до результатів. Без надії на похвалу він буде діяти в’яло, в надії на неї- ладен звернути гори.

Люди самою своєю присутністю майже повністю паралізують активність людини з описаною потребою, спонукаючи його тільки к діяльності по завоюванню схвалення. В доброзичливій атмосфері він втрачає тонус і наче спеціально продукує безглузді конфлікти, створює багато штучних противників, не відаючих про те ворогів. Не зізнаючи того сам і збентежуючи своєю войовничістю інших, така людина в чужому опорі черпає не тільки виправдання своєї агресивності, але і сили, які йому дає перспектива, подолавши супротив, досягти схвалення.
Вся ця демонстративна діяльність призвана спонукати схвалюючих до «обслуговування» того, хто її здійснює.

Тим самим напрацьовуються привертаючи увагу яскраві прояви, а зовсім не змістовні елементи поведінки, направлені на досягання корисних для себе і інших результатів. Потреба в схваленні, як правило, не усвідомлюється, і реалізуюча її активність не є навмисною, усвідомлено підконтрольною. З часом демонстративність стає ведучим регулятором поведінки і усвідомленого переживання, які заважають прояву іншої ініціативи і активності, крім тої, яка викликає схвалення. Демонстрант часто не знає своїх потреб, нерідко не усвідомлює і сам не реалізує інших своїх потреб.

Результати незадоволеності потреб істинного «Я» демонстранта проявляються «безглуздими» перепадами настрою, «необґрунтованими» тривогами, страхами. Демонстративна поведінка виснажує мотивацію, що проявляється в апатії, в переживанні втрати сенсу життя. Заспокоюється демонстрант тільки тоді, коли отримує схвалення і коли ті хто схвалюють задовольняють його потреби. Останнє важко, оскільки, отримавши схвалення, він веде себе так наче робить послугу, «перетерплюючи» піклування про себе.

Задовольнити демонстранта практично неможливо, оскільки те, що він вважає потрібним, йому не потрібно, а те, що йому насправді потрібно, здається йому не тільки не важливим, навіть огидним. Тому демонстрант змушений в своїй втечі від дійсності вигадувати особливих «істинно дбайливих» до нього людей. Демонстранту глибоко байдужі результати його «жертв», «героїзму», «подвигів».

Такий чоловік часто виглядає і завжди гадає себе утрировано дбайливим, і утрировано моральним, і утрировано будь-ким в залежності від схвалюваного.
Особливі труднощі виникають у демонстранта з усвідомленням і реалізацією формованої вже в свідомий період життя сексуальної потреби.

По мірі дорослішання демонстранта його діяльність приймає деяку незалежність від схвалення інших. Це стається завдяки формування «Я – ідеалу», представляючи собою усвідомлений чи неусвідомлений образ того, що схвалювалося і не схвалювалося і найбільше вплинуло на демонстранта вихователями. Все рідше тепер демонстрант шукає схвалення інших і все частіше- тонко позує перед самим собою. Завчені «гарні формулювання» активно використовуються для побудови цього фактично другого «Я».

Якщо задоволення потреби в схваленні потребує реалізації навіть неіснуючих намірів, то для їх здійснення будується відповідна система поведінки. Відступ же від цих цілей демонстрант сприймає як його власний регрес.

Відчуття відповідності «Я – ідеалу» зберігається тим, що зробив не комусь добре, а собі – погано. Причому свідки процедури самокатування можуть відчувати себе дещо незручно.
Демонстрант відгороджується від того в собі, що осудив, починає по-шизофренічному ненавидіти в собі все властиве людям. Таким чином, будується більш-менш послідовна самовбивча і антилюдська по своїм результатам діяльність.

Шлях до боротьби з демонстративністю – це самореалізуватися, по-справжньому чогось досягти, не потрібно комусь щось доказувати, доведи чого ти вартий , по-перше самому собі.

«Демонстративність – западня. Але вона ж – і шанс кожного оволодіти нею. Ті хто вибрав свій спосіб вибратися із «западні» і, взявши відповідальність за себе і свій світ, уціліти, своїм життям творять живе людське майбуття – Людську Вічність»
М.Л. Покрас « Запорука можливості існування».

Схожі статті:

• Впевненість у собі – ключ до успіху
• Портрет невдахи та як з нього зробити портрет щасливчика!
• Коли «з вух йде пар» або як впоратися з власним гнівом?
• Як підвищити самооцінку?
• Як перемогти свій страх?