Коли все набридло або як боротися з депресією…

Дата: Січень 25th, 2009 Автор:teener, Рубрика: Психологія, Школа виживання.

Всім привіт! Сьогодні у нас в гостях відомий рок-музикант, автор книжки “Курс виживання для підлітків” Ді Снайдер!

- Привіт Ді , давай поговоримо про те, що лікарі називають науковим словом «депресія». Можливо тобі це слово незнайоме,зате цей стан просто жити не дає.

- Мені незнайома депресія? Та ти знущаєшся! Під час свого підліткового життя я, напевно, був чемпіоном світу з депресії. У пригніченому стані я проводив мало не все своє дозвілля – через стосунки з батьками, через, те, що хлопці у школі не хотіли товаришувати зі мною, через власну зовнішність і поведінку – і мені здавалося, що так і має бути.
Трохи науки. Депресія – це першу чергу реакція на втрату. Будь – яку, втрата друга, сварка з коханою дівчиною…

- Хочу додати, що відчуття втрати може з’явитися навіть тоді, коли досяг певного успіху, наприклад : отримав гарну оцінку, пробіг стометрівку найпершим. Здається все добре – а ти чомусь нудьгуєш на самоті.

- Тут вся річ у тому, що ти досягнув мети, яку собі надумав. Тому швидко вигадуй собі нову мету у житті. Коли ти зосереджений на якійсь речі, яку дуже хочеш, то всі негаразди відпадуть самі, тому, що ти цілеспрямований. Борися. Проблема в тому що підлітки у стані депресії найчастіше приховують свої почуття. Дехто намагається заповнити порожнечу пивом, наркотиками чи агресивною поведінкою до всього світу. Та це зовсім не вихід з депресії далі буде гірше.

- То що ж робити?… (далі…)

Сподобалась стаття? Підпишись на оновлення через RSS або E-mail.
Що таке RSS?

4 коментаря

Психологія критики

Дата: Січень 25th, 2009 Автор:teener, Рубрика: Психологія, Спілкування, Школа виживання.

Кожному з нас доводилося слухати критику у свою адресу. І які відчуття? Авжеж, не з приємних. А взагалі реакція на критику у всіх різна. А від чого вона тільки не залежить. Тут і самооцінка людиною себе самої, і установки її психологічні, і стресовитривалість, і виховання, і манери, і звички, і настрій, і навіть погода за вікном…

Зрештою і сама критика теж буває різна:  слушна, несправедлива та загальна.
Почнемо зі слушної: тобі вказують на конкретні промахи, які справді були. Звична реакція в таких випадках – самовиправдання або «наїзд» у відповідь. Та чи розумно це? Факти річ уперта, і якщо заперечувати очевидне, можна наробити непоправної шкоди власному іміджу. Тому по-перше варто визнати , що критикувати тебе таки є за що та взяти зауваження до уваги.

Наступний тип критики – критика несправедлива. Вона трапляється набагато частіше і слухати її набагато прикріше. Зате вона дає безмежні можливості тому хто відповідає. Ці можливості набагато більші, ніж типова і разом з тим неефективна в таких випадках агресія, байдужість самоприниження й мовчанка. Розглянемо хоча б:
1. Підбиття підсумку з подальшим переведенням розмови в інше русло. Через мій вихід з воріт ми пропустили гол? А як же було не виходити, коли захист не грав, а спав?
2. Визнання права на існування іншої думки. Між іншим, на позаминулому матчі я двічі так само виходив і рятував гру. Чому тоді не критикували?
3. Переведення критики у стадію конкретних пропозицій. Так що, мені взагалі ніколи з рамки не виходити? Так чи ні? Сказати однозначно складно, тож. Цілком імовірно, виникне дискусія. А це вже краще.

І останній вид критики – загальна. Типова реакція – образа. Та краще не віддаватись почуттям, а уточнити чого хоче нападник? Наприклад, він тобі каже : « Ти кожен раз не до ладу виходиш!»
Запитай його: «Коли таке було? По датах». Не зайво пам’ятати, що важлива саме перша реакція, це вона визначає куди піде бесіда далі – на ескалацію конфлікту чи на його зниження. (далі…)

3 коментаря

Як не стати ізгоєм серед людей?

Дата: Січень 25th, 2009 Автор:teener, Рубрика: Психологія, Спілкування, Школа виживання.

«Немає більшої радості в житті, аніж радість живого спілкування». Це слова Антуана де Сент-Екзюпері. Тема спілкування стара як світ. Щодня ми маємо безліч зустрічей – значних і не дуже, та й просто випадкових. На жаль не всі вони приносять нам задоволення та спокій…

Ну, а ми самі як часто приносимо чимало неприємностей іншим – нехотя чи навіть свідомо ображаючи когось через поганий настрій, погоду, і просто так! Ну подумаєш образив когось, просто так… Розрахунки показують, що люди втрачають ¾ свого віку через різні стреси та кепський настрій.

Ось порахуй і… ого ! Не повіриш, але втрачаємо і ти, і я, і інші по 120-150 років життя! Замість жити спокійненько років по 200 гробимо себе ж своїми руками. Отож виходить, що грубе спілкування завдає більше лиха людству, ніж усі війни разом взяті. Чому ж ми такі байдужі до себе, чому так не цінуємо свого життя? Кожен з нас це цілий світ, цікавий і неповторний. І спілкуватися з собі подібними мало б приносити радість, заряджати позитивною енергією. То в чому ж річ?

Ми не живемо на окремих безлюдних островах, тому наше життя – суцільне спілкування. Воно складається з багатьох невидимих ланцюжків, що пов’язують нас один з одним. «Усі ми стали людьми настільки, наскільки навчилися любити і розуміти інших» – ось що сказав Борис Пастернак про наші взаємини. Але любити і розуміти інших не легко, цього можна вчитися все життя.

«Скажи мені, хто твій друг, і я скажу тобі хто ти!» Щоб стати особистістю, спілкуйся з особистістю. Дуже важливу роль відіграє оточення, яке дає право людині розкрити всі свої можливості. Чим більше ми розкриваємося тим більше, тим більше визріває в нас почуття власної гідності та самоповаги. Люди поважатимуть того хто сам поважає себе та інших. А якщо один прагнутиме принизити іншого, то це вже не спілкування. Необхідно навчитися володіти своїми емоціями. Де? На жаль не існує спеціальних закладів і цього не вчать у школі. Але тією школою є наше життя. (далі…)

1 коментар

Страхи перехідного віку

Дата: Січень 25th, 2009 Автор:teener, Рубрика: Психологія, Страхи, Школа виживання.

На перший погляд сучасний тінейджер нічого не боїться. Це якщо вірити самим підліткам. А якщо послухати психологів то все якраз навпаки.

Подався я  до знайомого психолога шукати правди. І ось, що він мені сказав – підлітки насправді багато чого бояться. Мовляв, і дітвора тусується з хуліганами та всякими «крутими», бо боїться. Людина починає коритися силі і вже проповідує право кулака. Знає, що зле робить, а все одно…

Те що підлітки групуються, це не дивно, вік такий. Це схоже на тренажер стосунків, на якому вони вчаться спілкуватися, співчувати, відстоювати своє «Я».

Справа не в цьому, погано, що орієнтири в багатьох не ті. На першому плані – культ сили. Кажуть, що винне телебачення, що який канал не глянь, побачиш тільки насильство та вбивства. На мою думку, скоріше винне саме суспільство, яке догідливо сприймає це все наче так і треба.
У психологів є такий тест – «Малюнок неіснуючого звіра». Тобі пропонують намалювати якогось звіра і, дивлячись на нього складають твій психологічний портрет. Шипи, роги, ікла означають тут агресивність . Колись їх малював кожен десятий, сьогодні це вісім підлітків з десяти!

Багато тінейджерів скаржаться, що вони взагалі нікому не потрібні: ні школі, ні батькам, ні суспільству…
Суспільство зайнято політикою, вчителі тільки про Радянський Союз розповідають, як їм жилося, а батьки ледь свої проблеми розгрібають. Два – три роки такої байдужості і тю-тю тату-мамо ваше чадо вже не ваше. І не кажіть потім про чиюсь невдячність, чим раніше думали?
Це дуже важлива проблема, більшість батьків просто, навіть, не намагаються зрозуміти проблеми своїх дітей, а це дуже небезпечно. (далі…)

2 коментаря

Демонстративність – вірний шлях до самогубства

Дата: Січень 25th, 2009 Автор:teener, Рубрика: Психологія, Школа виживання.

У світі, який заперечує людину такою, якою вона є, з усіма її природними та суспільними «властивостями», демонстративність – єдиний засіб вижити і вірний шлях… до самогубства, розтягнутого на ціле життя окремої людини.
М.Л. Покрас

Так як же виглядає той демонстрант?
Він-обдарована людина, енергійна, з гарним смаком, коли «зосереджений» на предметі чи на партнері. Вірить, що «готовий віддати останнє», і дійсно «в ударі» віддає у збиток собі те, що мало цінне для інших або взагалі не потрібне.

В дійсності він не з ким не рахується, нікого не бачить. Не цікавлячись діяльністю інших, така людина демонструє зобов’язуючу догідливість, по-дитячому вимагаючи вдячність за неважливе. Від безглуздих витрат у нього наростає незадоволеність собою, накопичуються агресивність, чекання вдячності за власні втрати, про необхідність яких він нікого не питав.

Така людина постійно живе в стані травмуючого обману очікування. Тому що люди на агресивне «добро» відповідають явною або потайною агресією. Своєї агресивності, в силу цілковитої неуваги до себе реального, демонстрант не бачить, тому до природної захисної агресії у відповідь не готовий. Ця неувага до самого себе та оточуючих сприймалася як дитяча наївність, але тепер вважається брехливістю.

Демонстративна поведінка дуже небезпечна. Купаючись в провокаційній їм агресії, знаходячи в ній виправдання будь-якому своєму капризу, демонстрант в той же час боїться її, тому нерідко намагається вести себе принижено-покірно. Цим він знову вводить в оману інших і дратує тих, з ким використовує таку тактику.

Через недостатність досвіду прийняття себе (оточуючими і самим собою) просто за факт власного існування демонстрант приходить до відчуття власної нікчемності. Не признання себе викликає всіляку активність, призвану довести свою значимість. Така активність переконує свідомість і народжує очікування знаків уваги від інших. Людина стає маріонеткою байдужих до нього людей діючи проти своїх друзів і проти самого себе! Образившись демонстрант любить подарувати прощення. Прочитавши цей текст він скоріше образиться, а не зрадіє можливості змінитися.

Отримавши схвалення, така людина втрачає всякий інтерес до роботи. Продовжуючи те що похваляється, робить це з великими труднощами, часто непродуктивно, але завжди – без інтересу до результатів. Без надії на похвалу він буде діяти в’яло, в надії на неї- ладен звернути гори.

Люди самою своєю присутністю майже повністю паралізують активність людини з описаною потребою, спонукаючи його тільки к діяльності по завоюванню схвалення. В доброзичливій атмосфері він втрачає тонус і наче спеціально продукує безглузді конфлікти, створює багато штучних противників, не відаючих про те ворогів. Не зізнаючи того сам і збентежуючи своєю войовничістю інших, така людина в чужому опорі черпає не тільки виправдання своєї агресивності, але і сили, які йому дає перспектива, подолавши супротив, досягти схвалення.
Вся ця демонстративна діяльність призвана спонукати схвалюючих до «обслуговування» того, хто її здійснює. (далі…)

прокоментуй!