teenbloog

На мою думку, життя можна порівняти із днем. Так, із звичайнісіньким днем  сьогодення; “світанок” схожий на народження, новий погляд на світ, “ранок” – на дитинство та юнацтво, “день” – доросле життя, “вечір” – старість.

Зараз ми переживаємо лише ранок нашого життя і ніхто з нас не знає , що буде далі , яку погоду приготує  безхмарне небо і який вітер скуйовдить тобі волосся. Звісно, з тим, що приготувала кожному із нас авантюристка – доля сперечатись  складно і хай неможливо та  можна примусити власними зусиллями  цю «примхливу даму» змінити своє рішення на свою користь.

І тут важливо зрозуміти, що перший крок в доросле життя ти робиш із вибором професії; це повинно бути власне рішення. Батьків треба прислухатися, адже вони рідні люди , які бажають найкращого, але головний вибір повинен стояти за тобою.

Тому що життя за тебе ніхто інший не проживе! В ньому є і будуть  дорогі рідні люди, кохані, прості перехожі …. Так, вони є частинкою  твоєї душі й думок, але про свої вподобання краще не забувати, бо без цього життя приноситиме багато протиріч та ненависті.

У вирі сучасного життя дуже легко:  загубитися в прагненнях,  просто хотіти і нічого не робити, знаходитись в постійних пошуках свого захоплення. І якщо це з вами сталось , то треба сказати собі «СТОП! Досить з мене цієї каші!!»

Щоб з цим впоратись потрібно розібратись у собі. Більшість психологів та книжок вчать писати на папірцю з однієї сторони недоліки, а з іншої переваги хвилюючого питання  стосовно себе; пильно проаналізувати ситуацію, що виникла всередині. Та мені здається, що не треба все так ускладнювати. Досить просто сісти і на самоті обдумати своє положення.

Було б добре, щоб це було улюблене місце, яке заспокоює думки. Наприклад, донедавна я губилась у власному житті: сьогодні мені хотілось серйозно співати, завтра – я думаю над кар’єрою архітектора, а післязавтра мені взагалі нічого не хочеться  і весь світ набрид.

Такий настрій переслідував мене декілька років. Я, навіть, помилково обрала не ту професію. Не хочу сказати, що мені вона зовсім не до вподоби….просто не для мене. Так от, одного вечора, сидячи на підвіконні і вдивляючись у зоряні лабіринти, я збагнула, що за все хапатись одразу неможливо. Дійсно чудовий спеціаліст своєї справи повинен цікавитись нею глибоко до найменших дрібничок і лиш тоді професійне майбутнє може стати успішним.

І тому стало ясно,  професію доведеться міняти. Тепер сиджу і виправляю свої ж помилки, готуюсь вступати до омріяного вузу. Головне в цьому вчасно зрозуміти чого ти хочеш, бо потім буде важко все виправити. Не треба лінуватись, робити поспішних висновків. Жодна професія в світі не буває легкою! Зажди на дорозі будуть зустрічатись перешкоди, але якщо є нестримне бажання чогось досягти , то в кінці чекатиме перемога.

Головне не опускати руки і прагнути стати кращим, навчитись  чомусь і бути ЛЮДИНОЮ. “Лінощі визнання не принесуть!” – простий вислів, але сильний стимул. То ж уперед!

photo credit: Βethan

Мабуть, кожному з нас знайома ситуація: робиш сконцентровано якусь справу і раптом дзвонить телефон.

- Привіт! Що робиш!?
“О Боже! Знову телефонує моя набридлива знайома і так невчасно! Як завжди!” – знову з розчаруванням подумала я. Якраз з’явилося натхнення, тільки сиди і пиши – а тут тобі дзвонить телефон і тебе вже збили з настрою! Знаєш, що саме образливе в цій ситуації? А те, що, по суті говоримо – то ми ні про що, а час іде, натхнення зникає, а відмовити дівчині якось негарно з мого боку…

Після  тридцятихвилинної розмови “про все і ні про що” починаєш гніватися на себе і на весь світ. Караєш себе за те, що вчасно не могла сказати  ”ні”, покласти слухавку, дописати статтю, за те, що згаяла дарма дорогоцінний час, який вже не повернути… А все тільки через те, що комусь не було куди згаяти час і обов’язково потрібно було подзвонити саме мені!

Ну що, я думаю, мої дорогі читачі, у цій ситуації кожен (а можливо і ні) впізнав себе. Таке, дійсно, з кожним буває. Але можна зробити і так, щоб час взяти під свій мудрий контроль і нікому не дозволяти втручатися і заважати вам в певний момент часу. Про це поговоримо трішки пізніше, а зараз коротко розповім вам про “Пожирачів часу “або “Вампірів часу”, людей, які крадуть ваш дорогоцінний час.

Вже досить давненько я прочитала в одному журналі про таких осіб і зараз хотіла б привести вам декілька головних  пунктів з неї.

Ось приклади або по-іншому, класифікація “пожирачів часу”:

1. “Агресори”. Це люди, які завжди когось критикують, підозрюють, сунуть ніс не у свої справи, занадто активні помічники. Вони дуже вміло володіють твоїм часом і увагою і, як наслідок, заставляють відволікатися від справ.

2.”Нещасні” або “Жертви”. До цього типу відносятьсялюди, які є повною протилежністю “агресорам”:  люди, які чимось ображені, а також жертви власної доброти і порядності. Жінки, які відносяться до цього типу, приходять на роботу в сльозах і розповідають про те, хто їх образив. Дуже часто такі люди люблять перемити всім кісточки.

Такі особи  мало того, що забирають час, вони ще  й володіють талантом вговорити когось зробити за них якусь роботу, дати щось в борг або зробити якусь послугу(звичайно, не рахуючись з вашими важливими справами).

photo credit: Shereen M

Любов… Таке зрозуміле всім почуття. Але чи завжди воно справжнє? Інколи люди під сліпою захопленістю  бачать вічне кохання. Насправді це не так.

Подумай, чи людина, яка хоче задовольнити лише свої потреби буде кохати тебе по-справжньому? Я думаю, що ні. Результати опитування молодих осіб віком від 18 до 24 років показують, що більшість з них закохувались близько семи раз і щоразу вони стверджували, що закохалися по-справжньому, що знайшли справжнє кохання…

Думаю, що кожній людині в певний момент потрібно переглянути своє життя: задуматись над цілями, мріями і людьми, які її оточують. На перший погляд твій бойфренд(подруга) тебе любить, у вас все прекрасно. Але інколи з  плином часу ти розумієш, що біля тебе зовсім чужа людина: агресивна, егоїстична і корислива. Ти розчаровуєшся. Запитуєш себе: “Чому все так трапилося?”

Інколи відповіді навіть не знаходиш… У такі хвилини варто проаналізувати свої початкові почуття до нього(неї): чому саме він(вона),  що мені в ньому(ній) сподобалося і так далі. Дуже часто відповіть у всіх та сама: “Він(вона) гарний(-на). В нього(неї) гарна посмішка, обличчя, він(вона) гарно танцює”. Але чи це є критерієм для справжнього кохання?

Часто за красивою обгорткою ховається зовсім інша, чужа і пуста  людина. Ось тобі приклад. Уяви, що тобі подарували подарунок у великій гарній коробці. Ззовні він дійсно просто прекрасний – різнокольорова обгортка, з великим бантом. Ти думаеш собі: “Якщо така гарна упаковка, то всередині має лежати такий самий подарунок”. Ти розв’язуєш бант, здираєш обгортку і бачиш… пустоту. Не очікувано, правда? Розчарувався, напевне.

Ось такий тобі урок на майбутнє: дивитися не тільки на обличчя людини, а придивлятися до внутрішнього світу.Інколи зовнішня оболонка може не відповідати внутрішній.

Скептики говорять, що справжньго кохання не існує. Сподіваюсь, ти себе не відносиш до цієї категорії людей. Вір у кохання і воно обов’язково прийде до тебе. Не розчаровуйся і завжди пам’ятай, що все у світі робиться на краще. Можливо, це до кращого, що  ви розійшлися. Можливо, доля підготувала  для тебе цінніший скарб.

photo credit: Rik C.

Віра. Слово знайоме всім. Мабуть, не один раз вона тебе рятувала – коли хотілося здатися, впасти, кинути все напризволяще і забути, ця Добра Пані все ж знаходила відгук у твоєму серці. І ти раптом змінювався: нові ідеї, нові люди, нове натхнення…

Авраам Лінкольн  колись сказав слова, які згадує тепер весь світ. Ці слова стали натхненними для багатьох людей: “Якщо хочеш досягти успіху, ти повинен вірити в себе навіть тоді, коли в тебе вже ніхто не вірить”. Золоті слова! Але інколи буває дуже тяжко слухати розмови людей про те, який ти “безталанний” чи про те, що у тебе ніколи нічого не виходить. В душі починають рости сумніви, гасне вогонь життя…

Але СТОП!СТОП! Чи все має так погано закінчуватись. Абсолютно ні. Доведено, що коли людина у щось вірить – вона обов’язково цього досягне! Тож вперед! Не опускай руки! А розмови щодо твоєї буцімто”непридатності”- це тільки витівки людей, які тобі заздрять або хочуть, щоб ти покинув свою справу.  Але нам не потрібно йти на компроміс лише тому, що комусь це не до вподоби. Якщо ти відчуваєш, що це твоє, що кожен раз серце палає і ноги летять, коли ти  займаєшся своєю справою – ти на вірному шляху. І хай не мають місця у твоєму житті люди, які сумніваються в тобі! Варто лиш вірити в себе і незважаючи ні на що йти.  Вперед, до мрії!

photo credit: Frederic della Faille

Нерідко можна почути про  когось: «Він досяг успіху, тому що він креативно мислить  або він завжди знаходить нестандартні вдалі рішення».

Креативність  в наші дні нерідко є синонімом успіху і попит на неї  дуже великий. Так чи можна дізнатися чому хтось досить легко придумує оригінальні рішення, а хтось  завжди мислить в дуже обмежених рамках і  чи є якийсь спосіб «навчитися» цьому?

Давайте для початку дамо визначення цього терміну. Креативність – творчі здібності індивіда, які характеризуються готовністю до створення принципово нових ідей, які відрізняються від традиційних схем мислення.

В експерименті австрійського психолога Андреаса Фінка брали участь дві групи добровольців. В першу групу входили досвідчені хореографи, іншу складали люди, які нічого не знали про танці. Обидві групи попросили придумати якийсь незвичайний танець. Перша група впоралася з завданням без складнощів. Вони спокійно обдумували рухи танцівників, в той час, як інша група не змогла придумати щось дійсно оригінальне.

З цього випливає, що висувати творчі ідеї – це справа перед усім професіоналів. Вони досконально знають свою справу і тому легко можуть знаходити оригінальні рішення.

Треба відмітити, що серед творчих натур не часто зустрічаються люди з IQ більше 120. Це означає, що креативність це не щось, що прямо пропорційно залежить від інтелекту.

Висновок простий: одних природних здібностей недостатньо. Але, що ще потрібно? Як не зарити свій талант у землю?

Відповідь може показатися банальною, але її істинність підтверджують досліди. Потрібно вчитися! Візьмемо, для прикладу, Біла Гейтса. Історія про те, як він кинув університет, так і не отримавши диплома, відома багатьом. І часто надихає молодих людей нехтувати навчанням, тому що  «мільярдером можна стати і без цього». (продовження…)