teenbloog

Всім привіт! Сьогодні у нас в гостях відомий рок-музикант, автор книжки “Курс виживання для підлітків” Ді Снайдер!

- Привіт Ді , давай поговоримо про те, що лікарі називають науковим словом «депресія». Можливо тобі це слово незнайоме,зате цей стан просто жити не дає.

- Мені незнайома депресія? Та ти знущаєшся! Під час свого підліткового життя я, напевно, був чемпіоном світу з депресії. У пригніченому стані я проводив мало не все своє дозвілля – через стосунки з батьками, через, те, що хлопці у школі не хотіли товаришувати зі мною, через власну зовнішність і поведінку – і мені здавалося, що так і має бути.
Трохи науки. Депресія – це першу чергу реакція на втрату. Будь – яку, втрата друга, сварка з коханою дівчиною…

- Хочу додати, що відчуття втрати може з’явитися навіть тоді, коли досяг певного успіху, наприклад : отримав гарну оцінку, пробіг стометрівку найпершим. Здається все добре – а ти чомусь нудьгуєш на самоті.

- Тут вся річ у тому, що ти досягнув мети, яку собі надумав. Тому швидко вигадуй собі нову мету у житті. Коли ти зосереджений на якійсь речі, яку дуже хочеш, то всі негаразди відпадуть самі, тому, що ти цілеспрямований. Борися. Проблема в тому що підлітки у стані депресії найчастіше приховують свої почуття. Дехто намагається заповнити порожнечу пивом, наркотиками чи агресивною поведінкою до всього світу. Та це зовсім не вихід з депресії далі буде гірше.

- То що ж робити?… (продовження…)

«Це ж кращі роки твого життя!» Як часто ти чув ці слова (при цьому батьківський палець грізно розгойдувався в тебе перед носом), особливо часто ти чув їх, коли був у цілковитій депресії. «І це кращі? – думав ти. – Виходить, стане ще гірше?»

Чи знаєш ти стару приказку «Молодість не вічна!»? Вона дуже справедлива. Хіба не разюче, що підлітки тремтять із нетерпіння скоріше стати дорослими, дорослі посміхаються, зачувши шкільний дзвінок, і з легкою заздрістю згадують безтурботні дні своєї юності. І чим старше вони стають, тим щасливіше їхні спогади: час безвинності, час такий безтурботний в порівнянні з їх «дорослими», «дійсними» проблемами.

«О так, – говорять вони з подихом, – то були старі добрі днини».
Але тільки не для мене. З роками життя ставало усе краще й краще, і якщо я оглядаюся назад, те тільки для того, щоб витягти з минулого уроки: занадто пильний погляд у минуле заважає рухатися вперед. Я виріс у самому серці «країни сабербіі»: квартал Болдуін, на Лонг Айленді, у півгодині їзди від Нью- Йорка. Тоді я був не Ді, а Деніолом Снайдером, високим , дуже чутливим хлопчиком, що часто пускав сльозу, а приводів для сліз, і цілком серйозних, було предосить. Удома я не ладив з батьками. (Батьки про це не знали). У школі я був ізгоєм. Мені не подобалося ні те, як я виглядаю, ні те, як я поводжуся. Часом я жахливо страждав від самотності.

Знаєте, що підтримувало мої життєві чинності? Чергова серія «Автостради зірок», що йшла по п’ятницях. Так так, піком мого тодішнього життя було щотижневе годинне телешоу. Друзів у мене було небагато, а дівчинок взагалі не було, так що по суботах і неділям я тинявся по будинку, а з понеділка починав уважати дні, що залишилися до «Автостради зірок». Погано, так? Потім стало ще гірше: телестудія припинила це шоу.

От які в мене по більшій мірі спогади – смутні, і як би банальними не були ті події, вони урізалися в пам’ять, і здається, що це відбувалося вчора: я пам’ятаю щохвилини, кожну дрібну деталь. Напевно, справа в тому, що те, що траплялося з тобою, коли ти був підлітком, впливає на все подальше життя. Саме тоді формуються твої погляди, твої прагнення й цінності.
А одну історію я пам’ятаю краще всіх. (продовження…)