Зрештою і сама критика теж буває різна:  слушна, несправедлива та загальна.
Почнемо зі слушної: тобі вказують на конкретні промахи, які справді були. Звична реакція в таких випадках – самовиправдання або «наїзд» у відповідь. Та чи розумно це? Факти річ уперта, і якщо заперечувати очевидне, можна наробити непоправної шкоди власному іміджу. Тому по-перше варто визнати , що критикувати тебе таки є за що та взяти зауваження до уваги.

Наступний тип критики – критика несправедлива. Вона трапляється набагато частіше і слухати її набагато прикріше. Зате вона дає безмежні можливості тому хто відповідає. Ці можливості набагато більші, ніж типова і разом з тим неефективна в таких випадках агресія, байдужість самоприниження й мовчанка. Розглянемо хоча б:
1. Підбиття підсумку з подальшим переведенням розмови в інше русло. Через мій вихід з воріт ми пропустили гол? А як же було не виходити, коли захист не грав, а спав?
2. Визнання права на існування іншої думки. Між іншим, на позаминулому матчі я двічі так само виходив і рятував гру. Чому тоді не критикували?
3. Переведення критики у стадію конкретних пропозицій. Так що, мені взагалі ніколи з рамки не виходити? Так чи ні? Сказати однозначно складно, тож. Цілком імовірно, виникне дискусія. А це вже краще.

І останній вид критики – загальна. Типова реакція – образа. Та краще не віддаватись почуттям, а уточнити чого хоче нападник? Наприклад, він тобі каже : « Ти кожен раз не до ладу виходиш!»
Запитай його: «Коли таке було? По датах». Не зайво пам’ятати, що важлива саме перша реакція, це вона визначає куди піде бесіда далі – на ескалацію конфлікту чи на його зниження.

Чимало залежить і від тону: будь ти сто разів правий, та якщо ти говориш злобно чи знущаючись, зиску з цього не буде.
Навчитись правильно реагувати на зауваження допоможе така вправа. Удвох з другом потренуйся у швидкому пошуку відповідей. Для цього по черзі кажіть один одному всякі прикрості, причому бажано робити так, щоб були задіяні всі типи критики. Можеш і сам вигадати, які критичні зауваження викликали в тебе агресивність та прагнення «відповісти» і придумай, як краще було б відповісти, щоб вийти з конфлікту на коні.

Невеличка підказка: зазвичай найбільше проблем виникає з тим різновидом критики, який полюбляють твої батьки. Бо саме він спричинює найбільші емоції. Тож цей тип критики бажано відпрацювати найбільш ретельно, аби уникнути звичних проколів.
При всіх плюсах критичних зауважень вона може боляче ранити самолюбство. Воно й не дивно, адже критика належить до числа конфліктогенів, тобто вчинків та виловлювань здатних спричинити конфлікт.

Все залежить від людини, яка критикує. Ось, що пише Ентоні Мелло у своїй книзі «Одна хвилина Глупості»: Майстер міг бути досить критичним, коли вважав критику доречною. На подив усіх, на нього ніхто не ображався. Коли його спитали чого так відбувається, він відповів: «Все залежить від того як це робити. Тому що люди все одно , що квіти: розкриваються і радіють літньому дощу і закриваються перед ливнем.»

Щоб захиститися від емоційної рани, перша думка багатьох – знайти предмет критики не в собі, а в тому хто критикує. Щоб обминути ці підводні камені, дотримуйся певних правил. Багато хто шукає об’єктивних для себе причин й не хоче винуватити себе. Тож якщо їх не вислухати, здається що критика і справді упереджена. Тому:

1. Вислухай пояснення( пам’ятай 40% критики іде не за адресою).
2. Зберігай рівний тон( у правилах для керівників працівників є таки пункт: « У відносинах із підлеглими майте безкінечне терпіння»).
3. Перш ніж критикувати, знайди за що похвалити, і похвали. Це дуже дієвий прийом. Шукаючи за що похвалити, допомагаєш не тільки співрозмовнику, а й собі також.
4. Критикуй вчинки, а не людину. Людина може погодитися з тим, що допустила помилку, але ніхто не погодиться, що він бовдур.
5. Не шукай крайнього. Люди завжди це відчувають, як і будь-яку іншу несправедливість, хоча й не завжди мають досить сміливості, щоб прямо про це заявити. І якщо критик шукає такого, то рано чи пізно він узнає все, що думають про нього люди, і я не думаю що це його приємно здивує.
6. Шукай рішення разом з «винуватцем», а не звинувачуй його. Та щоб налаштувати його на цей пошук, допоможи йому зберегти свій імідж, тобто не принижуй його гідність.
7. Не критикуй при свідках. Критика при сторонніх сильно понижає імідж людини. Не противагу хвалити потерпілого краще при свідках.
8. Пам’ятай: ніщо так не роззброює, як умови почесної капітуляції. Не акцентуй увагу на допущених промахах, не сип сіль на рани, відразу починай шукати вихід.
9. Постав себе на місце того кого критикуєш. Зрозумій як би ти себе відчував у такій ситуації, скажи, що кожен міг би допустити помилку, це зніме напругу.
А тепер укладемо невеличкий кодекс:

1. Вислухай пояснення.
2. Зберігай рівний тон.
3. Перш ніж критикувати, знайди, за що похвалити.
4. Критикуй учинки, а не людину .
5. Не шукай крайнього.
6. Шукай спільне рішення, а не звинувачуй.
7. Не критикуй при свідках!
8. Пам’ятай про почесну капітуляцію.
9. Постав себе на місце критикованого.
Ну ось і все. Так хто там сказав, що ми не вміємо сприймати критику? Посперечаємось?

Схожі статті:

• Коли «з вух йде пар» або як впоратися з власним гнівом?
• Як треба сваритися, щоб не посваритися?…
• Що таке самотність?
• Чому мене дівчата не кохають?
• Як підвищити самооцінку?